РНОКПП для дитини: як отримати податковий номер до 14 років
29.07.2025
Сьогодні у Воскресинцях на фасаді місцевої гімназії відкрили меморіальну дошку, що слугуватиме вічним нагадуванням про ціну свободи. Урочистості зібрали чимало мешканців села, зокрема наймолодших, для яких цей день сповнений глибокого символізму, пам’яті, вдячності та болю. Ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять випускника Василя Гавора, який навічно повернув до стін рідної школи. Відбулося віче-реквієм з нагоди відкриття меморіальної дошки Герою, випускнику Василю Гавору, а також вшанування пам’яті героїв-односельчан, які загинули, захищаючи Україну від ворога: Василя Гавора, Романа Осташа, Романа Кузіва, Володимира Крохмалюка.
Цей трепетний і непростий момент дозволив найріднішим – дружині Оксані, дітям Андрію та Юлії, батькам – відкрити меморіальну дошку. Чин освячення провів настоятель місцевого храму отець Андрій Тимончак. Лунала щира повага до Василя від директорки гімназії Зоряни Діян, старости Васючинського старостинського округу Катерини Гладій та отця Андрія. Його життя, сповнене самовідданості, промайнуло перед очима присутніх.
30 березня 2025 року солдат Василь Гавор героїчно загинув у бою поблизу Торського, що на Краматорщині Донецької області. У рідних Воскресинцях залишився дім, що зберігає спогади про його рішучі кроки, та серця найдорожчих людей, що навік розбиті. Війна прийшла у їхню родину, забравши в окопи одночасно батька та дідуся. Василь Гавор та батько його дружини стали до лав Збройних Сил України, борючись за майбутнє своєї сім’ї та нації.
Бойовий шлях Василя Гавора розпочався у червні 2022-го. Служив у 52-му стрілецькому батальйоні 63-ї бригади, де виконував обов’язки пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів. Навчання було складним, але він ніколи не скаржився. Його сильні руки, що колись майстрували з дерева, тепер тримали зброю. Його гострий погляд, що раніше вловлював кожен рух м’яча на футбольному полі, тепер уважно вираховував ворожу небезпеку. Василь захищав Чорнобиль, де ворог намагався повернути смерть. Далі були міст-примара – Вугледар та Бахмут (2023 рік), що стали символами стійкості й болю. Василь був серед тих, хто тримав ці рубежі до останнього. Наприкінці 2023-го, після Бахмута, почалася нова битва – Авдіївка. А у 2024-му підрозділ захисника перевели до Лиману, поблизу Торського. Там Василь Гавор отримав першу контузію. Після реабілітації він повернувся до своїх побратимів, не залишивши їх. За зразкове виконання обов’язків отримав похвалу від командування батальйону до Дня Збройних сил України. Та найціннішою нагородою для нього була любов до тих, кого він захищав.
Його ім’я – це не просто рядок в історії гімназії чи рідного села. Це символ мужності, відваги та безмежної любові до Батьківщини. Василь Гавор свідомо обрав шлях стати щитом і опорою для свого народу, і цей вибір став найвищим проявом патріотизму.
«Він став за кожного з нас, щоб ми могли бути на цій землі народом, щоб нас не знищили, – наголосила секретар міської ради Христина Сорока. – Віддав найдорожче заради України, щоб друзі пам’ятали, побратими згадували. Ми, з вами, маємо не лише говорити про важливість його вчинку, а й підтримувати родини, які втратили найрідніших. Україна здобула Героя, а вони втратили весь світ – найріднішу людину. Біблія каже: «Ніхто більшої любові немає над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». Пам’ятаймо, що поки військові захищають наше життя, наш святий обов’язок – якщо ти юний, вивчай українську історію, утверджуй в собі правду; якщо працюєш – допомагай війську; якщо похилого віку – молись за перемогу воїнів та мир». Меморіальні знаки, які ми бачимо нині, нагадують просту істину: кожен день вільної України дається нам великою ціною. Тому ми повинні об’єднуватися, працювати над собою та бути щирими у своїх справах заради Батьківщини.
Довідково:
Довідково:
Василь Гавор народився 26 липня 1985 року в селі Воскресинці. Виріс у люблячій християнській родині, де змалку засвоїв цінності: Бог, рідна земля та праця. Він не просто чув про них, а прагнув жити відповідно.
Зростав допитливим, щирим і завжди усміхненим хлопчиком. Друзі запам’ятали його як надійну і готову допомогти людину. Василь обожнював футбол, був неперевершеним воротарем у місцевій команді, яку жартома називали «воскресинцівським Буффоном». Його майстерність на полі виявилася передвістям майбутнього захисту найвищої цінності – життя.
У 1992 році Василь розпочав навчання у Воскресинцівській школі-садку, а згодом продовжив у Васючинській ЗОШ І-ІІІ ст., де ще більше розкрилися його товариськість, доброта та відповідальність.
Після школи, у 2003-му, здобув фах столяра у Івано-Франківському професійному училищі. Працював у різних містах, включно за кордоном, але завжди знав, що його місце – вдома, в Україні.
Одного дня світ змінився: Василь зустрів свою долю – Оксану. Вони створили сім’ю у 2011 році. У 2014-му народився син Андрійко, а у 2016-му – донька Юлечка.
Василь Гавор обожнював своїх дітей і мріяв дати їм найкраще. Він був люблячим сином не лише для своїх батьків, а й для батьків дружини, живучи з ними в мирі та злагоді.
Його життя могло б бути спокійним і мирним, якби не війна, яка змінила все.