Рік тому ми мали важливу зустріч з Іваном Томащуком, який поділився з нами спогадами про страшні реалії війни, свідком яких він був особисто. Ми пам'ятаємо той момент, коли син подзвонив батькові з проханням: "Тату, прийди до школи якнайшвидше та розкажи нам про те, що ти пережив!" (Тоді тема твору з української літератури перепліталася із сьогоденням, викликаючи глибокий емоційний відгук). Батько, відклавши всі свої справи, негайно прибув до нас, щоб поділитися своїм досвідом та підтримати дітей.


Сьогодні, з глибоким жалем, ми змушені повідомити про зупинку серця нашого Героя. Важко підібрати слова, які б могли передати весь біль та гіркоту від втрати батька, чоловіка, сина, брата та побратима. Його втрата – це непоправна втрата для всіх, хто його знав та любив. Неможливо загоїти рани, які залишаються в серцях тих, хто втратив найдорожче.


Нехай світлий спомин про Героя стане сильнішим за смерть, нехай його подвиг надихає нас на майбутні звершення. Нехай пам'ять про нього житиме вічно в наших серцях. Щиро сумуємо та низько схиляємо голови перед світлою пам'яттю. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються у наших серцях! Його героїзм та відвага назавжди залишаться прикладом для наслідування. Ми завжди будемо пам'ятати його внесок у нашу боротьбу за свободу та незалежність України. Його життя було сповнене гідності та самовідданості, а його вчинки назавжди залишаться в історії нашої країни.