Сиджу над могилою сина, плачу від горя.
Стежку з сльозами чому дала доля?!!
Забрала смерть сина і ще молодого,
Мені не лишила більше нічого.
За що, мене, доля, ти так покарала?
Чим завинила, що сина обрала?
Як важко дивитись на хрест на могилі,
Дивитись на фото і в очі ці милі.
Лихо з’їдає і серце, і душу…
Чашу із горем я випити мушу…
Чи вистачить сили, я ще не знаю…
Від горя тихенько життям я стікаю…

03 серпня, минає рік, як МАКСИМЕНКО ВІТАЛІЙ уже в Небесному строю. Уже рік, як душі рідних та близьких розриває нестерпний біль і сил змиритись із страшною втратою не має. ВІТАЛІЙ був завжди життєрадісний, щирий, привітний, вірний та надійний син, чоловік, брат та друг, який мав добру вдачу та хоробре серце. Його усі поважали та любили. Навіть у найскладніші моменти свого життя він завжди залишався на позитиві, ніколи не скаржився на життя, завжди і у всьому намагався усім допомогти. Матері Валентині завжди говорив, що повернеться з Перемогою. Але, на жаль, не судилось… Не залишивши своїх побратимів, адже в той страшний день Віталій лише повернувся із завдання, пішов із ними на нове. Але підлий та безжальний ворог обірвав його життя… Віталій загинув як справжній патріот своєї землі виконуючи бойове завдання. Рік назад, в останню дорогу Віталія прийшли провести сотні людей– рідні, друзі, побратими, односельці та жителі громади. Для рідних цей пекучий біль втрати буде пекти довіку.
Сьогодні, всі хто знав і пам’ятає ВІТАЛІЯ, згадують його лише добрим словом та тихою молитвою. Представники селищної ради, рідні, близькі, представники Дунаєвецького відділу ТЦК та СП на могилі Воїна хвилиною мовчання та покладанням квітів вшанували світлу пам’ять про Захисника.
Пам’ять про нашого Героя не повинна вмерти, ми маємо пам’ятати, кого ворожі обстріли навіки вирвали із обіймів рідних.
Вічна Слава Герою -Захиснику!???
Пам’ять про ВІТАЛІЯ буде жити вічно у наших серцях!