💔🕯️Скільки ще материнських сліз має пролитися… Скільки ще дружин залишаться вдовами, а діти — сиротами при живому спогаді про найдорожчу людину… Війна не знає жалю… Вона безжально забирає тих, хто найбільше любив життя, хто понад усе любив свою родину й Україну.
🥀Сьогодні, 07 серпня Новодунаєцька громада зустріла та навіки попрощалась з вірним сином України, мужнім Захисником, жителем селища Дунаївці ЗАНЕВСЬКИМ ВАСИЛЕМ АНАТОЛІЙОВИЧЕМ🇺🇦, який мужньо стояв на захисті своєї держави та кожного з нас.
Саме в рідному селищі минули його дитячі, юнацькі та дорослі роки. Тут він зробив свої перші кроки, навчався у місцевій школі, знаходив справжніх друзів, вчився бути чесним, порядним і відповідальним. Василя знали як щиру, добру, відкриту людину, яка завжди була готова допомогти, підтримати словом і ділом. Він умів цінувати дружбу, поважав людей і ніколи не залишався байдужим до чужого болю.
Найбільшим щастям у його житті стала сім’я. ВАСИЛЬ зустрів своє кохання – прекрасну дівчину Юлію, з якою створив міцну, люблячу родину. Він усім серцем прийняв її маленьку донечку, ставши для неї справжнім татом — турботливим, люблячим і надійним. Згодом у подружжя народилася спільна донечка Кіра, яка стала ще одним промінчиком щастя у їхньому житті.
Він однаково любив обох своїх дівчаток. Мріяв бачити, як вони ростимуть, проводжати їх до школи, радіти їхнім успіхам, обіймати після кожної розлуки, бути поруч у найважливіші моменти їхнього життя. Заради них він працював, заради них будував плани на майбутнє, заради них поїхав на заробітки до Польщі, прагнучи забезпечити своїй родині гідне життя.
Та коли у лютому 2022 року російська армія розпочала повномасштабне вторгнення, він не зміг залишатися осторонь. Уже в перший тиждень війни ВАСИЛЬ повернувся з-за кордону до України. Не тому, що був зобов’язаний. Не тому, що його змусили. А тому, що не міг інакше. Бо не міг спокійно жити, коли ворог топтав його землю, коли під загрозою були його рідні, його донечка, його Україна.
Він став до лав захисників, знаючи, що попереду можуть бути біль, холод, небезпека і навіть смерть. Але страх не зміг перемогти його любов до Батьківщини. Він був мужнім воїном, надійним побратимом, людиною честі та слова. Сумлінно виконував свій військовий обов’язок, ніколи не ховався за чужими спинами, завжди залишаючись вірним військовій присязі та Україні.
6 травня 2025 року під час виконання бойового завдання підрозділ, у складі якого перебував ВАСИЛЬ разом із побратимами, накрив нищівний ворожий артилерійський обстріл. Після цього зв’язок із ними обірвався…
Для рідних розпочалося найстрашніше випробування — життя в болісній невідомості.
День за днем… Тиждень за тижнем… Місяць за місяцем…
Рік і чотири місяці мама та дружина жили лише однією надією — що ВАСИЛЬ живий.
Але дива, на яке чекали понад рік, не сталося.
Страшна правда розбила серця найрідніших.
Підтвердилося найболючіше — ВАСИЛЬ АНАТОЛІЙОВИЧ загинув того трагічного дня, 6 травня 2025 року, під час ворожого артилерійського обстрілу. Разом із ним загинули його мрії… Його плани… Його майбутнє…
Він житиме у серці матері, яка до останнього чекала свого сина.
У серці дружини, яка втратила найдорожчу людину.
У серцях двох донечок, для яких тато назавжди залишиться справжнім Героєм.
У серцях брата, сестри, друзів, побратимів і всіх, хто мав щастя знати цю світлу людину.
Немає таких слів, які могли б загоїти цей біль.
Пам’ять про ВАСИЛЯ ЗАНЕВСЬКОГО назавжди залишиться у серцях тих, хто його любив, знав і шанував. Його ім’я навіки вписане в історію України як ім’я Героя, який без вагань став на захист рідної землі й до останнього подиху залишився вірним своєму народові.
🕯️Світла пам’ять і вічна слава Воїну – Захиснику ВАСИЛЮ АНАТОЛІЙОВИЧУ ЗАНЕВСЬКОМУ!🇺🇦