22 травня Славутська громада віддала шану людині, яка стала справжнім уособленням мужності, відданості та любові до України. Прощалися із Героєм Полончуком Олександром Васильовичем.

Його ім’я не просто вписане в список загиблих. Це ім’я живе — у спогадах, у серцях, у вдячності. Це історія життя, повного жертовності, обов’язку і любові.

27 жовтня 1974 року у нашому місті з’явилося на світ хлоп’я, якому судилося стати Захисником. Він ріс, як усі — ходив до школи №5, де з 1981 по 1989 рік формувався його характер: щирий, працьовитий, мужній.

Його шлях був визначений долею — служити людям. У 1989–1993 роках Олександр здобував освіту у Рівненському медичному училищі, став фельдшером і працював у службі швидкої допомоги міської лікарні Славути. Він рятував життя, тримав за руку тих, кому було страшно, і дарував надію там, де її майже не залишалося.

Та цього йому було замало. У 1993 році Олександр вступив до Київського інституту Сухопутних військ. У 1998 році здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Транспортні засоби високої прохідності» та став інженером-механіком.

І відтоді — служба Батьківщині. Молодий лейтенант Полончук розпочав свій офіцерський шлях в 1998 році у військовій частині А-1766 у Славуті як командир танкового взводу. Але він був не просто командиром. Він був тим, хто надихає, хто веде за собою — людиною честі, людиною прикладу.

Після розформування частини у 2004 році Олександр продовжив службу у Яворові на Львівщині, а згодом у 2007 році — у військовій частині А1358. Коли ж у 2014 році ворог ступив на нашу землю, майор Полончук не вагаючись став на її захист. У 2016–2018 роках він брав участь в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей.

У серпні 2018 року році вийшов на пенсію за вислугою років у званні майора. Здавалося б — час жити спокійно, поряд із рідними, берегти кожну мить. Та серце справжнього Воїна не могло лишатися осторонь, коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення.

6 квітня 2022 року Олександр Васильович був мобілізований до лав ЗСУ. Його досвід, мужність, щире серце знову стали щитом для рідної землі — у військовій частині А4123 на Сході України.

14 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівка Синельниківського району Дніпропетровської області, майор Полончук Олександр Васильович загинув… Загинув, захищаючи нас із вами, нашу землю, наше право на свободу і майбутнє.

Його груди прикрашали численні нагороди:

• медаль Міністерства оборони України «15 років ЗСУ»,

• дві відзнаки з медалями «За сумлінну службу ІІ ступеня» (2008, 2010),

• медаль «20 років сумлінної служби» (2014),

• медаль «За участь в антитерористичній операції» (2018),

• відзнака «Ветеран служби» (2022).

Та найвищою нагородою була любов — любов рідних, повага побратимів і вдячність усіх, кого він захищав.

Для родини він був незамінним. Любив понад усе свою донечку Настуню, беріг батьків, підтримував друзів. У ньому було стільки світла, що вистачало на всіх навколо. У вільний час він любив риболовлю, спокій природи, читання добрих книжок. Це була людина великої душі, здатна бачити красу в найпростішому.

Ім’я Олександра Полончука навіки вписане в книгу героїв України. Його подвиг — це не лише факт історії, це — пульсуюча пам’ять, яка живе в серцях, яка стане частиною родинної спадщини багатьох поколінь.

Міський голова, виконавчий комітет, депутати Славутської міської ради та вся Славутська громада висловлюють щирі співчуття рідним та близьким українського Воїна.

💔 Мужній український Воїн ішов у бій не за славу. Не за медалі. А за нас. За наші сім’ї. За наше право бути українцями на своїй землі. І майбутнє, про яке він мріяв, обов’язково настане — світле, мирне, вільне. Бо саме за нього він поклав своє життя.

Слава Україні! Героям Слава!

Пресслужба Славутського МВК.