У Дубов’язівській громаді відкрили «Стелу надії» — пам’ятний знак, присвячений землякам-Захисникам України, які зникли безвісти або перебувають у ворожому полоні. Ця подія стала символом незгасної віри в повернення кожного воїна та підтримки родин, які щодня живуть в очікуванні найдорожчої звістки.

Найважче — не знати. Чекати на дзвінок, на звістку, на знайомий голос. Щодня вдивлятися в телефон, сподіватися й вірити, що найдорожча людина жива і неодмінно повернеться додому. Для родин безвісти зниклих та полонених Захисників це не просто слова. Це їхнє життя, сповнене болю, тривоги й нескінченного очікування.

Сьогодні в громаді відбулася особлива, глибоко зворушлива подія — відкриття пам’ятного знака «Стела надії». Він присвячений нашим землякам — Захисникам України, які зникли безвісти або перебувають у ворожому полоні. Це місце стало символом незгасної віри в їхнє повернення, підтримки рідних та нагадуванням, що громада пам’ятає і чекає кожного.

Нині вже 43 військовослужбовці нашої громади мають статус безвісти зниклих, ще двоє перебувають у полоні. За кожним із цих 45 імен — людська доля, родина, нездійснені плани, рідна домівка, де продовжують чекати. І поки немає відповіді про долю кожного, надія залишається сильнішою за невідомість.

Розділити цей хвилюючий момент із родинами Захисників прийшли їхні близькі, друзі, односельці, мешканці громади, керівництво та працівники селищної ради, народний депутат України Максим Гузенко та керівник апарату Конотопської районної державної адміністрації Віктор Забіяка.

Особливо щемливим став момент відкриття Стели надії. Це почесне й водночас емоційно непросте право було надано Аллі Іванкіній — дружині безвісти зниклого Захисника Олексія Іванкіна, та Таїсі Рябовол — матері безвісти зниклого Сергія Рябовола. Їхні руки відкрили знак, у якому втілилося спільне для десятків родин бажання — дочекатися своїх найдорожчих.

Звертаючись до присутніх, селищний голова Леонід Білик наголосив на важливості підтримки родин, які живуть в очікуванні, та збереження віри у повернення кожного земляка. Народний депутат України Максим Гузенко висловив слова солідарності з рідними Захисників, підкресливши важливість зусиль задля встановлення долі зниклих та повернення полонених. Керівник апарату Конотопської РДА Віктор Забіяка зазначив, що біль і надія цих родин не повинні залишатися лише їхнім особистим випробуванням, адже вони потребують постійної уваги й підтримки.

У спільній молитві присутні звернулися до Бога з проханням оберігати наших воїнів, дарувати сили їхнім родинам та допомогти кожному Захиснику повернутися додому. Військовий капелан 36-ї окремої шляховідновлювальної Конотопської бригади Степан Кузь провів молебень та здійснив чин освячення Стели надії.

Особливої глибини цьому дню додавали слова, що звучали під час церемонії. У розповіді ведучої заходу, начальника відділу культури та туризму Тетяни Осадчої, перепліталися біль невідомості, сила материнського чекання, віра рідних та спільна надія на повернення кожного Захисника. Адже за кожним іменем на Стелі надії — не просто історія військовослужбовця, а цілий світ, у якому його люблять, пам’ятають і щодня чекають удома.

До найпотаємніших почуттів присутніх торкнулися проникливі рядки вірша «Повертайтесь, рідні, додому» у виконанні Станіслава Ведмедя, соліста Красненського сільського будинку культури — філії КЗ «Дубов’язівський центр культури і дозвілля». Особливого емоційного звучання заходу додали мелодії у виконанні бандуристок Конотопської музичної школи імені Ігоря Самуся.

Ця Стела надії — це не місце прощання. Це місце очікування. Сюди приходитимуть матері, дружини, діти, рідні та друзі. Приходитимуть, щоб побути поруч із образом дорогої людини, подумки поговорити з нею, помолитися й укотре сказати: «Ми чекаємо на тебе».

Щира вдячність усім, хто долучився до створення Стели надії, підготовки та проведення церемонії її відкриття. Кожному, хто вклав у цю важливу справу свою працю, час, турботу й частинку душі. Дякуємо за небайдужість, підтримку та розуміння того, наскільки важливим є це місце для родин, які живуть в очікуванні найдорожчих.

Особливі слова підтримки та глибокої поваги — родинам наших безвісти зниклих і полонених Захисників. Ваше щоденне очікування, любов і незгасна віра заслуговують на безмежну шану. Нехай сили не полишають вас, а поруч завжди будуть люди, готові розділити тривогу, підтримати й допомогти. Від усього серця бажаємо кожній родині дочекатися найважливішої звістки та обійняти своїх рідних удома.

І найбільше прагнемо, щоб одного дня всі ці імена були пов’язані не з болісним очікуванням, а з радістю довгоочікуваних зустрічей та обіймів удома.

Ми пам’ятаємо кожного. Ми чекаємо кожного. Ми віримо у повернення.