СУМУЄМО, ПИШАЄМОСЯ, ПАМ’ЯТАЄМО…

Сьогодні ми провели в останню путь нашого Героя — Козирєва Руслана Володимировича, солдата, навідника кулеметного взводу механізованого батальйону 33-ї окремої механізованої бригади.

Козирєв Руслан Володимирович народився 10 грудня 1977 року в місті Долині Івано-Франківської області. Ще малюком він переїхав із сім’єю до Обухова, де проживав усе своє життя. Навчався в загальноосвітній школі №3. З дитинства захоплювався моделюванням літаків, любив дрібну роботу, міг зі звичайних сірників створити справжній витвір мистецтва. Для батьків він був справжньою гордістю та втіхою.

Після школи вступив до Професійного училища міста Українка, де здобув спеціальність токаря. Пройшов строкову службу в Кропивницькому. Будучи глибоко віруючою людиною, відчув покликання до духовного служіння: навчався 2 роки в монастирі на Хмельниччині, а потім продовжив місію в Польщі.

Після повернення додому створив міцну сім’ю з дружиною Мариною. Згодом народилися двоє дітей: донька Вероніка та син Ілля. Руслан Володимирович був відповідальною та дружелюбною людиною, люблячим батьком, справжнім сім’янином.

Свій професійний шлях він розпочав із досконалого вивчення токарної справи. Попрацювавши на виробництві, здійснив мрію і став засновником власної справи, яка була для нього покликанням.

Будував великі плани на майбутнє, але усвідомивши обов’язок, відклав власні мрії, щоб захистити право на життя і свободу для всієї нації. 17 листопада 2024 року долучився до війська Збройних Сил України. Проходив службу у складі 33-ї окремої механізованої бригади, обіймав посаду кулеметника. Мав позивний «Джокер».

Відважний у бою та відданий своїм товаришам, він завжди діяв професійно і самовіддано. 20 лютого 2025 року при виконанні бойового завдання в районі населеного пункту Улакли Волноваського району Донецької області, внаслідок мінометного обстрілу обірвалося життя мужнього воїна, залишивши по собі невимовний біль гіркої втрати для всіх рідних і близьких.

Тривалий час Руслан вважався зниклим безвісти. Лише після складної та тривалої процедури ідентифікації ми маємо можливість гідно попрощатися та провести в останню путь Руслана Володимировича. У пам’яті найрідніших він назавжди залишиться зі світлою усмішкою, яка не згасала навіть перед обличчям пекельного бою.

Висловлюємо найщиріші співчуття батькові Володимиру, мамі Любомирі, дружині Марині, доньці Вероніці, синові Іллі, брату Антону та його родині, а також усім рідним, близьким та друзям, хто знав та шанував Руслана Володимировича. Його подвиг і відданість Україні назавжди залишаться в нашій пам’яті.

Вічна пам’ять і вічна слава Герою!