Сьогодні Бориспіль попрощався із 42-річним Юрієм Постолюком — солдатом, водієм протитанкового взводу механізованого батальйону. Його життя раптово обірвалося 28 жовтня на Харківщині. Юрій Постолюк був відомою людиною у Борисполі, адже завжди прагнув допомагати іншим.

Церемонія прощання відбулася у Свято-Миколаївському храмі. А після – поховання на кладовищі с. Мала Стариця. Провести в останню путь загиблого воїна прийшли рідні, друзі, побратими та небайдужі мешканці громади.

Юрій завжди хотів бути корисним, тож пішов працювати на відновленні мостів, які були зруйновані на початку повномасштабного вторгнення. А у серпні 2024 року приєднався до лав ЗСУ, підписавши контракт. Він свідомо обрав шлях захисника, розуміючи всі ризики.

Коли прийшов час стати на захист рідної країни, Юрій знайшов свою місію у військовій справі саме на посаді водія. Це була його «стихія», яку він так вміло й професійно приборкував. Побратими згадують, що він завжди був надійним і спокійним, умів підтримати у складний момент.

Херсонський, Покровський, Харківський – напрямки, де стояв на захисті своєї країни. Під час виконання одного з бойових завдань отримав поранення, але після лікування та реабілітації повернувся на передову. Юрій Постолюк не зламався і продовжив боронити Україну.

«Веселий, щирий, завжди з якимось жартом чи історією – він умів створити настрій навіть у звичайний день. Йому було важливо, щоб усім нам навколо було добре. Якщо треба було допомогти – він ніколи не відмовляв. Підвезти, підказати, зробити щось своїми руками – для нього це було не тягарем, а задоволенням. Він любив життя у всіх його проявах», — розповідають племінниці, яких він безмежно любив, а вони тепер збережуть про нього пам’ять. Вони обіцяють, що розповідатимуть про нього своїм дітям.

Односелець з Мелітополя: «Дуже боляче усвідомлювати, що кращі йдуть першими. Його вже немає поруч, але пам’ять про нього – жива. Він був сильним, щирим, відданим до останнього». Для багатьох Юрій став прикладом справжнього патріотизму та людяності.

Батьки побратима: «Хочемо сказати теплі слова про цього прекрасного молодого чоловіка, товариша і гарного друга нашому сину. Хоч ми ніколи не бачились у житті вживу, та спілкуючись по телефону, коли розмовляли з сином, познайомилися з Юрою, який завжди був поруч, вітався, передавав нам привіт, питав, як у нас справи, жартував, підбадьорював, додавав тепла і якогось позитиву, впевненості. Завжди казав, що усе буде добре! Він завжди піклувався про нашого сина, коли той хворів, і завжди заспокоював мене, як маму. Юра був завжди спокійним, врівноваженим, толерантним. І навіть на відстані відчувалося, що це людина з добрим, щирим серцем. Юра мав дар – навіть серед темряви і похмурих днів залишатися світлим промінчиком. Тепер його немає поруч, але він назавжди залишився у наших серцях – як син, подарований війною, як брат для нашого сина, як справжній Герой і Людина з великої літери з добрим, щирим серцем. Дякуємо батькам за такого сина…».

Командир: «Неможливо без болю згадувати Юру, свого побратима, який став для мене не просто другом, а Братом з великої літери. Чуйний, турботливий, добродушний. Він був для мене надійним, вірним товаришем, опорою і підтримкою у важких військових ситуаціях, підбадьорював, заспокоював, коли щось не ладилося. Завжди бажав усім добра, мені і моїм близьким людям».

Щирі співчуття родині та близьким. Юрій Постолюк назавжди залишиться у пам’яті земляків як людина з великим серцем, відданий син України та справжній Герой. Його історія – це нагадування про ціну свободи та важливість підтримки тих, хто боронить нашу державу. Вічна пам’ять загиблому воїну.