Сьогодні в Україні день жалоби, день пам'яті про відважного сина Захарівщини, який віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави. У кожного, хто знав Олександра Орлика, присутнє глибоке відчуття втрати, ніби з тебе вирвали шматок душі. Зовні життя продовжується, але всередині залишається тиша, невимовний біль, одвічна туга і чорний смуток. Ми вшановуємо одинадцяту річницю світлої пам’яті Олександра Івановича Орлика (09.02.1983-18.10.2014). Олександр був справжнім добровольцем, патріотом і незламним Воїном Світла. Тільки люди з великою відповідальністю, мужнім і хоробрим серцем першими добровільно стали на захист Батьківщини в березні 2014 року. «Хто, як не ми? Сильні, молоді та відважні?» – це була його проста і лаконічна відповідь рідним, коли він прощався, вирушаючи в зону АТО. Сержант Олександр Орлик служив у 18-му батальйоні «Одеса». Він був глибоко переконаний, що сили Збройних Сил України якнайшвидше видворять російських окупантів з нашої землі. На жаль, його молоде життя обірвалося в селі Орловське, поблизу міста Маріуполь, де тривали запеклі бої. Його хоробре серце продовжує битися з нашим, в унісон. Його душа, як і наші, молиться за мир на рідній землі. Але зараз він перебуває там, на небесах, серед ангелів. Вічна світла пам’ять та щира вдячність за його жертовний подвиг, незламну звитягу та безмежну відданість Україні. Його ім'я назавжди вписане в історію боротьби за нашу свободу. Ми пам'ятаємо кожного, хто віддав життя за Україну.