Сьогодні друга річниця з дня загибелі Навроцького Вадима Васильовича.

Вадим народився 21 червня 1998 року у селі Дашківці на Віньковеччині.
Тут він зростав і мужнів, навчався у Дашковецькому навчально-виховному комплексі. Уже тоді він виділявся серед однолітків своєю відвагою і цілеспрямованістю. Мріяв про кар’єру військового.

Після закінчення 9 класу вступив у Чернівецький військово-спортивний ліцей, де навчався два роки, формуючи свої знання і навички для майбутньої служби, які суттєво вплинули на його становлення як особистості та майбутнього офіцера.

Наступним етапом у його житті стало навчання у Хмельницькій Державній прикордонній академії. Там Вадим отримав ґрунтовні знання та навички, які допомогли йому стати професійним і компетентним військовим.

Після завершення навчання юнак був направлений по розподілу на службу у населений пункт Ко́пище Житомирської області. Там Вадим отримав свій перший серйозний досвід роботи на прикордонній заставі.

Далі Вадим Навроцький ніс службу на посаді командира прикордонної застави у населеному пункті Мла́чівка Київської області. Його відданість і професіоналізм були визнані на найвищому рівні — він отримав державну нагороду “Срібний хрест” за відновлення прикордонної застави.

Після цього він повернувся у Ко́пище Житомирської області, де його призначили начальником прикордонної застави.

Далі Вадим проходив військові навчання у Франції, де ознайомився з новітніми тактиками ведення бойових дій.
Після повернення до України Вадим був направлений на захист України на Харківському напрямку, де він ніс службу відважно і самовіддано у 9-тому загоні імені Січових Стрільців, де йому було присвоєно звання “капітан”.

1 червня 2024 року в районі населеного пункту Бочкове Харківської області Вадим Навроцький отримав важкі поранення, лікарі Харківського військового шпиталю до останнього боролися за життя захисника, та 8 червня 2024 року його серце перестало битися…Тепер йому назавжди 25.

Нагороджений медалю За оборону України, Орденом за Мужність 3 ступеня,посмертно.

Вічна пам’ять Вадиму Васильовичу Навроцькому. Герої не вмирають, а живуть у серцях тих, хто пам’ятає…