Сьогодні минає рік, як не стало захисника Лисого Валентина Євгеновича.

Народився 26 квітня 1976-го у селі Охрімівці, тут робив перші кроки, тут пізнавав життя, і тут — знайшов свій вічний спочинок. Як Воїн. Як Герой.

У 1993 році, після закінчення школи пішов служити, прохолодив строкову службу, отримав звання старшого сержанта. Після демобілізації – одружився з прекрасною дівчиною Ольгою. Згодом, коханих дівчат в сім’ї стало двоє, бо народилась улюблена донечка – Валерія. Всі його сили, вся праця — була заради сім’ї і для сім’ї.

Життя не було легким. Працював у Віньковецькому РЕМі.Електромонтажник високовольтних мереж — це висота, ризик, відповідальність. Був професіоналом у своїй справі, постійно вдосконалювався. Жив мирне життя, будував плани, та розпочалась війна і покликала на фронт…

У грудні 2023 року був мобілізований. Був не просто солдатом, а інспектором прикордонної служби вищої категорії, начальником групи артилерійської розвідки. Це надзвичайно складна і важлива робота.

Він служив у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса.

26 липня 2025 року серце захисника зупинилося. На полі бою.

Вічна шана. Вічна пам’ять. І наша вічна відповідальність пам’ятати ціну кожного дня в вільній Україні.

Слава Україні! Героям слава!