Тетіївська громада знову зазнала непоправної втрати та глибоко сумує, адже ми втратили ще одного нашого земляка – Віктора Івановича Литвина. Його життя, сповнене праці та служіння, обірвалося за Україну, залишивши болючу порожнечу в серцях рідних, друзів та всієї громади.Віктор Іванович народився 19 квітня 1967 року в місті Тетієві, де провів усе своє життя, міцно пов'язавши свою долю з рідною землею. Після закінчення восьми класів Тетіївської загальноосвітньої школи № 1, він продовжив навчання у Радомишльському професійно-технічному училищі, де здобув важливий і затребуваний фах автослюсаря. Ця професія стала основою для його подальшого трудового шляху.У 1985 році Віктор був призваний на військову службу, де чесно виконав свій обов'язок перед батьківщиною. Після демобілізації, у 1987 році, він повернувся додому і розпочав свою професійну діяльність як спортінструктор у Скибинецькому колгоспі "Більшовик". Його енергія та відданість справі допомагали розвивати спортивний рух у громаді. Згодом Іванович працював водієм на заводі "Символ", а з 1988 по 2000 роки – водієм у ПСП "Слобода", демонструючи відповідальність і майстерність.З 2000 року Віктор Іванович обрав шлях приватного підприємця, активно долучаючись до економічного життя Тетіївської громади. Його працьовитість, ініціативність та відданість справі були прикладом для багатьох. Однак, коли на Україну прийшла повномасштабна війна, він без вагань відклав свої цивільні справи.З початку повномасштабного вторгнення російських окупантів і аж до останніх днів свого життя, Віктор Литвин самовіддано проходив службу у Роті охорони Тетіївського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Він стояв на захисті рідної землі, забезпечуючи безпеку та спокій громади. Його служба була не просто виконанням обов'язку, а справжнім проявом патріотизму та любові до України.Сьогодні Тетіївщина, уся Україна сумує за своїм вірним сином. Світла пам'ять про Віктора Івановича, його мужність і відвагу назавжди залишиться в наших серцях. Ми висловлюємо найщиріші співчуття дружині Олені Іванівні Литвин та доньці Віті Вікторівні Мовчанюк. Ми поділяємо ваш невимовний біль та сумуємо разом із вами. Нехай спочиває з миром наш відважний воїн, пам'ять про якого житиме вічно.