Твої дороги ще не всі пройдені, твої перемоги ще попереду, а в серці зберігаються мрії та плани. Але доля розпорядилася інакше. Трагічна звістка сколихнула місто: сім’я Єдинаків зазнала непоправної втрати. Їхній син, Андрій Русланович Єдинак, віддав найцінніше – власне життя – за свободу та незалежність України.

03 жовтня 2025 року стало днем останнього прощання. Серце хороброго воїна зупинилося 28 вересня в Харківському військовому госпіталі. Там, до останнього подиху, Андрій боровся за своє життя після важкого поранення, отриманого під час ворожого обстрілу. Медики робили все можливе, але, на жаль, травми виявилися несумісними з життям.

Андрій мав безліч планів на майбутнє: мріяв про власну сім’ю, про щасливе життя. Але жорстока реальність війни обірвала ці мрії. Він був мужнім, відважним захисником, надійним побратимом, люблячим сином. Таким його пам’ятатимуть усі, хто його знав.

Слова не можуть втішити горе рідних та близьких. Неможливо знайти спосіб полегшити їхній біль. Нехай Господь дає їм сил пережити цю невимовну втрату.

Його подвиг – це не просто приклад патріотизму. Це трагічне нагадування про те, яку страшну ціну платить Україна за свою свободу у цій несправедливій війні. Ми повинні пам’ятати кожного, хто віддав своє життя за наше майбутнє.

🕯Вічна слава та шана нашому Воїну – Захиснику Андрію Руслановичу Єдинаку!🇺🇦