У жорнах жорстокої російсько-української війни безупинно сіється смерть. Все більше і більше наших молодих, сильних чоловіків у розквіті сил, наших героїв ми втрачаємо навічно...
Сьогодні, 15 квітня, Петрівська громада знову вмивається гіркими слізьми – ми попрощалися з командиром 2-го відділення 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону молодшим сержантом, нацгвардійцем Усиком Богданом Анатолійовичем, який загинув 09 квітня цього року під час виконання бойових завдань з відсічі і стримування збройної агресії РФ поблизу населеного пункту Єлизаветівка Донецької області.
Це надзвичайно важкий день для кожного з нас. Ми втратили людину, яка прожила своє коротке життя чесно, з добром у серці та з любов’ю до людей.
Нелегким виявився життєвий шлях Богдана. На долю сироти випало багато випробувань. 25-річний Герой-Захисник не встиг створити власну сім’ю, але він прагнув жити, творити, любити, мати власну оселю, добробут, викохував мрію про своє життя в затишному сімейному гніздечку разом з майбутньою коханою дружиною та діточками…
Не судилося, не сталося і вже ніколи не буде…
Ми, хто знав Богданчика, пам’ятали його життєрадісною, скромною, довірливою, щирою та усміхненою дитиною, а сьогодні ми попрощалися зі справжнім чоловіком, воїном, який віддав своє життя за Україну та свій народ.
Провести Героя в останню путь прийшли багато людей: односельчани, вчителі, друзі, знайомі, побратими та представники військової частини, в якій служив Богдан Усик.
Дорога до вічного спочинку полеглого воїна-нацгвардійця була встелена сльозами й схиленими на коліна серцями. У ці хвилини кожен відчував біль втрати хорошої людини, втрати нездійсненних надій і сподівань, втрати молодої, і такої ще наївної та довірливої людської долі, втрати мужнього і відважного захисника…
Поховали молодшого сержанта Усика Богдана Анатолійовича з усіма військовими почестями на Алеї Слави центрального кладовища селища Петрового.
Наша вічна слава, шана, вдячність і пам’ять загиблому ГЕРОЮ!