Рік не вщухає біль втрати: вшановуємо пам’ять захисника Миколи Фицяка

Час невпинно біжить уперед, але рани від втрати близьких залишаються з нами назавжди. Особливо коли йдеться про Героїв, які віддали найцінніше – своє життя – за нашу свободу та майбутнє. 18 лютого 2026 року минає рівно рік від дня, як обірвалося життя військовослужбовця Миколи Васильовича Фицяка. Ця сумна дата – привід згадати його життєвий шлях, подвиг та залишити промінь світлої пам’яті в наших серцях.

Річниця загибелі Миколи Фицяка – це день глибоких роздумів, день тиші, сповненої спогадами. Це час висловити вдячність за його самовідданість, за захист кожного з нас, за все добре, що він встиг зробити та залишити після себе. Його життєвий шлях, як і шлях багатьох захисників, був сповнений випробувань, рішень, що по-різному відгукнулися у серцях людей. Та незмінним залишається його прагнення служити Батьківщині.

Служба у лавах Збройних Сил України – це надзвичайна відповідальність та складний життєвий етап. Кожен, хто одягає військову форму, проходить через випробування, які змінюють людину, загартовують характер і залишають глибокий слід у душі. Микола Васильович майже два роки самовіддано боронив українську землю на Запорізькому напрямку. Його служба – це приклад мужності та стійкості.

Вшановуючи пам’ять полеглих воїнів, ми маємо пам’ятати про крихкість людського життя та про те, що кожен з нас, навіть Герой, має як світлі, так і складні сторони. Це робить нас людьми, але не зменшує велич подвигу. Нехай пам’ять про Миколу Фицяка стане для нас нагадуванням про найвищі цінності: мир, відповідальність, людяність та безмежну любов до України.

🕯️ Вічна слава та безсмертна шана Воїну-Захиснику Миколі Васильовичу Фицяку! 🇺🇦

Ми живі, доки пам’ятаємо. Ми пам’ятаємо, тому перемагаємо.