Шановні жителі Вільшанської громади! Сьогодні виповнюється четверта річниця з дня героїчної загибелі нашого земляка, воїна, захисника Віталія Васильовича Лісанова. Давайте разом згадаємо нашого Героя. Мені пощастило особисто знати Віталія. Про таких людей кажуть: «Простий як двері». Але за цією простотою ховалася надзвичайна щирість, порядність і доброта. Турботливий син, коханий чоловік, люблячий батько. Усі ці риси поєднувалися у Віталієві з духом Воїна, Патріота, Захисника.

Віталій Васильович Лісанов народився 6 грудня 1986 року в селі Петрики. Закінчив школу, навчався, служив в армії, працював. Одружився з найкращою дівчиною із сусіднього села Вікторією. Народилася донечка. Потім була участь в антитерористичній операції на посаді командира відділення десантно-штурмової бригади. Після демобілізації — тяжка селянська праця механізатора у ТОВ «Журавське». Віталій любив вирощувати хліб та працювати з технікою. За що не брався — все виходило як годиться. Ніколи не відмовляв людям у допомозі. Згодом народилася молодша донька. Родина переїхала до Вільшани, де подружжя вирішило звити своє родинне гніздечко, адже потрібно було піднімати на ноги двох чудових дітей.

Віталій зі своїми дівчатами був завжди як у квітнику. Таких донечок ростив — тільки милуватися та пишатися. Маргаріта — старша — точно татова копія, Поліна — молодша — така ж завзята. Не раз ми любувалися і по-доброму заздрили цій закоханій парі, біля якої щебетало двоє красивих донечок. Щире, ніжне, справжнє кохання було написано на їхніх обличчях. Чудовий батько, турботливий чоловік, брат, син. Було Віталієві лише 35 років. Для чоловіка — це розквіт сил. І лишалося лише жити, кохати, працювати, вирощувати хліб, ростити донечок. Але знову прийшла війна… клятий ворог підло напав на нашу країну, вбиваючи мирних людей, руйнуючи наші села та міста.

Як справжній патріот, вірний син України, Лісанов Віталій Васильович відразу, без вагань, прийняв рішення стати на захист рідної землі. Двічі його повертали із військкомату, і він хотів уже сам їхати у свою частину, де проходив службу в АТО. Зупинили лише вмовляння побратимів. У квітні Віталія було мобілізовано, і він разом з побратимами у складі штурмового відділення окремого полку спеціального призначення «Азов» став на захист рідної землі. Це ті хлопці, які першими йдуть на штурм та останніми йдуть з поля бою, прикриваючи відхід. Як і в звичайному мирному житті, так і на фронті наш Воїн піклувався про хлопців, з якими пліч-о-пліч боронив рідну землю. То мужність — лишатися людиною в пеклі війни. Віталій не просто був такою людиною. Він лишиться таким у нашій пам’яті. Він мав у серці те, що не вмирає…

Під час виконання одного із бойових завдань біля залізничної станції Майорськ, Донецької області, Віталій Васильович Лісанов отримав численні поранення під час артилерійського обстрілу. 18.09.22 від отриманих поранень, несумісних з життям, перестало битися серце Героя… 20 вересня 2022 року відбулася церемонія прощання із загиблим Воїном. Цього осіннього ранку плакало навіть небо… Сотні людей прийшло до Покровського храму ПЦУ для того, щоб попрощатися та вшанувати пам’ять загиблого Героя. Траурну літургію відслужили священники Православної церкви України Київського патріархату. Після цього траурний кортеж попрямував до місця поховання у селі Журавка. По всьому шляху слідування кортежу Героя в останню путь проводжали люди, стоячи на колінах. Вільшанці, петричани, журавчани — для всіх Віталій був своїм, і всіх у цей день об’єднав спільний біль невимовної втрати. Ховали Героя під звуки військового салюту та гімну України.

Віталій Васильович Лісанов любив життя і прагнув змінити його на краще. Та, на жаль, воно обірвалося. Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поруч. Відлітають… Тихенько і не попрощавшись. Можливо, тому, що не збирались помирати. Мали плани, хотіли любити, виховувати дітей, навчатись, працювати, радіти життю. Не судилось… Тож вкотре приносимо щирі співчуття рідним і близьким Героя, розділяємо ваш біль та схиляємо голову в глибокій скорботі. Спочивай з миром, Воїне… ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТА СЛАВА ГЕРОЮ!!!