2 серпня, у День пам’яті загиблих військовослужбовців Десантно-штурмових військ (ДШВ) Збройних Сил України ми згадуємо еліту українського війська, воїнів, які завжди йшли в бій першими і віддали свої життя, захищаючи свободу та територіальну цілісність нашої Батьківщини.

До 2017 року ця дата відзначалася як традиційний День високомобільних десантних військ, що мав глибоке радянське коріння. Проте в ході масштабної реформи Збройних Сил України відбулося докорінне переосмислення традицій. Український десант отримав нову назву — Десантно-штурмові війська, змінив колір берета на загальносвітовий маруновий (темно-бордовий) та обрав своїм небесним покровителем архістратига Михаїла.

День професійного свята ДШВ було офіційно перенесено на 21 листопада. Натомість дату 2 серпня було законодавчо та ідеологічно закріплено як День пам’яті полеглих воїнів-десантників. Цей крок став символом остаточного розриву з радянсько-російським мілітарним минулим. Україна перейшла від радянського культу гучних гулянь до європейської традиції поваги, пам’яті та вшанування подвигу тих, хто не повернувся з поля бою.

Десантно-штурмові війська — це окремий рід військ, який характеризується високою мобільністю, вогневою міццю та спроможністю виконувати завдання у будь-яких умовах. Вони призначені для раптового охоплення противника з повітря, ведення штурмових дій та виконання найскладніших завдань у відриві від основних сил.

Гасло ДШВ — «Завжди перші» — це не просто красиві слова, це життєвий принцип і водночас важкий хрест, який несе кожен десантник. Бути першими означає першими заходити у прорив, першими приймати на себе удар переважаючих сил ворога та першими вступати у ближній бій.

Починаючи з 2014 року, українські десантники вписали свої імена в історію світового військового мистецтва:
▪️ вони здійснювали легендарний найдовший у військовій історії рейд тилами ворога влітку 2014 року під керівництвом Михайла Забродського;
▪️ вони до останнього тримали оборону Донецького та Луганського аеропортів, Савур-Могили та Дебальцевого;
▪️ з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році бригади ДШВ зупиняли ворожі елітні підрозділи під Києвом, стримували навалу на Донбасі, проривали оборону окупантів на Харківщині та звільняли правобережжя Херсонщини.

Де б не було найважче — туди відправляють марунові берети. І саме тому на цей рід військ припадає один із найважчих і найболючіших списків втрат.

2 серпня ми згадуємо тисячі історій героїзму, які стоять за сухими цифрами статистики. Ми згадуємо пілотів та десантників, які загинули у збитому над Луганськом літаку Іл-76 у червні 2014 року. Ми згадуємо хлопців, які гинули в окопах під Бахмутом, Мар’їнкою, Кремінною та Авдіївкою, прикриваючи відхід побратимів чи утримуючи клаптик рідної землі до останнього подиху.

Кожен із них мав цивільне життя, професію, плани та родину. Вони свідомо обрали шлях воїна, розуміючи, що гасло «Завжди перші» може означати й першість у жертовності. Цей день — нагадування цивільному суспільству про те, якою ціною оплачено кожну чашку кави у мирних містах, кожну працюючу школу та кожен збережений кілометр української землі.

Воїни не вмирають, доки живе пам’ять про них. Вони просто переходяться до Небесного воїнства Архистратига Михаїла, залишаючи нам свій заповіт — боротися до повної перемоги.

Низький уклін та вічна слава полеглим лицарям Марунових беретів!