75 років тому, 28 липня, Україна вшановує День пам’яті Захисників та Захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які стали жертвами репресій, були закатовані або загинули в полоні. Ця дата – глибоке нагадування про тих, хто навіть в найтяжчих умовах залишався незламним, хто ціною власного життя боронив свободу та незалежність нашої держави. Це день, коли ми згадуємо не лише подвиги, а й невимовний біль, страшні втрати та нелюдські страждання, які пережили наші співвітчизники.



Це день, коли лунає крик правди про жорстокі катування, про незліченні втрати, про тих, хто віддав найцінніше – своє життя – за майбутнє України. Ми вшановуємо пам’ять кожного, хто став символом незламності. Їхні імена, їхня мужність, їхня безмежна відданість батьківщині – це те, що ми не маємо права забути. Це наш обов’язок – берегти пам’ять про їхній подвиг, передавати цю пам’ять наступним поколінням, щоб ніколи знову не повторилися подібні трагедії. Ми схиляємо голови перед героїзмом тих, хто пішов у вічність, але назавжди залишився в наших серцях. Їхній дух, їхня боротьба, їхня жертва – це вічний урок патріотизму та любові до України. Нехай пам’ять про загиблих захисників та захисниць України буде вічною, а їхня жертва – натхненням для майбутніх поколінь українців.