28 липня – День вшанування пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань та цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні. Цей день – не просто дата в календарі. Це день, коли серце кожного українця стискається від болю, але водночас наповнюється гордістю. Сьогодні ми вшановуємо не лише полеглих на полі бою. Ми вшановуємо тих, хто не зламався в полоні. Хто витримав тортури. Хто залишився Людиною навіть у найтемніші миті. Тих, кого забрали без суду і слідства. Тих, кого ворог намагався знищити не лише фізично, а й морально. Тих, чиї історії ми дізнаємось із розповідей свідків, з ідентифікованих тіл, з документів, що свідчать про жахливі воєнні злочини. Війна – це не лише про битви. Це і про полон, і про катівні, і про тишу, в якій чекають рідні. Це про тих, хто загинув у неволі, тримаючи в серці Україну до останнього подиху. Це про нескорених. Про Героїв, які навіть у кайданах залишились вільними. Ми маємо говорити про це вголос. Щоб пам’ятати. Щоб світ знав правду. Щоб ніколи більше. Ми маємо бути вдячними не лише за життя, яке маємо, а й за силу, яку черпаємо з їхньої незламності. Бо кожен такий герой – це наш моральний дороговказ. Це нагадування, якою є ціна свободи. І якою є справжня відвага. Сьогодні ми згадуємо і молимось. Схиляємо голови. Але також – обіцяємо: Пам’ятати. Шанувати. Добиватися правди. Нехай їхні імена житимуть у вільній, сильній Україні. Нехай пам’ять про кожного і кожну буде вічною.🕯️ Вічна пам’ять загиблим. Вічна слава нескореним. Слава Україні.💛💙