29 червня Теофіпольська громада зі скорботою та невимовним болем провела в останню земну дорогу свого Героя – Віталія Олександровича Бегана. Люди навколішки зустрічали траурний кортеж, тримаючи в руках державні прапори та квіти. Так громада віддала останню шану мужньому воїну, який поклав своє життя за Україну.

Чин похорону відбувся у храмі Православної Церкви України в рідному селі Воронівці. Провести Захисника в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, жителі громади. Поховали Віталія з усіма військовими почестями.

Віталій народився 11 серпня 1996 року у Воронівцях. Ріс добрим, щирим і допитливим хлопцем. Навчався у Вороновецькому ліцеї, любив спорт, був відповідальним і наполегливим. Після її закінчення вступив до Хмельницького національного університету, де здобув спеціальність інструктора з охорони праці. Працював у будівельній сфері, де його поважали за сумлінність, працьовитість і людяність.

Для батьків він був надійною опорою, для брата – вірним другом. У 2020 році одружився з Іриною. Молоде подружжя оселилося у Лисогірці, а згодом у них народилася донечка. Саме вона стала його найбільшою гордістю і сенсом життя. Він мріяв бачити, як вона дорослішатиме, будував плани, хотів жити, працювати, виховувати свою дитину…

Та війна змінила все.
25 березня 2025 року Віталій став до лав захисників України. Після навчання у Житомирі його направили на Донеччину. Бойовий шлях пролягав через Покровський напрямок – один із найважчих на фронті. Понад п’ять місяців він разом із побратимами мужньо тримав оборону, щодня ризикуючи власним життям заради інших.

22 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Лисівка Віталій зник безвісти.
Для його рідних почалося довге очікування. Місяці надії, молитви, віри в диво… Та, на жаль, війна не залишила шансу.
Саме того дня українські позиції поблизу Лисівки опинилися під одним із наймасованіших авіаційних та артилерійських ударів. Російська авіація здійснила десятки бойових вильотів, засипаючи українських захисників керованими авіабомбами. У тому пеклі Віталій до останнього виконував свій військовий обов’язок.

Йому назавжди залишилося лише двадцять дев’ять…
Не здійснилися мрії про мирне життя. Не судилося побачити, як виросте донечка. Не буде сімейних свят, нових планів, щасливої старості поруч із найдорожчими людьми.

Але буде пам’ять.
Пам’ять про світлого, доброго і мужнього чоловіка, який без вагань став на захист своєї країни. Про сина, яким пишаються батьки. Про люблячого чоловіка і татуся, який віддав найдорожче, щоб його дитина жила у вільній державі.

Його ім’я назавжди залишиться в історії Теофіпольської громади серед тих, хто заплатив найвищу ціну за свободу України.
Світла пам’ять Герою. Вічна слава і вдячність Захиснику України Віталію Олександровичу Бегану.