В умовах повномасштабної війни, питання захисту трудових прав громадян, які були призвані до Збройних Сил України, набуває особливої актуальності. Кожен військовослужбовець, що проходив службу за мобілізацією, має чітко визначені законом гарантії щодо збереження свого робочого місця та посади. Ці норми законодавства є критично важливими як для захисників, так і для роботодавців, які мають забезпечити їхнє неухильне дотримання. Згідно з чинним законодавством України, зокрема Кодексом законів про працю та Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу”, за працівниками, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, де вони працювали на час призову. Ця норма поширюється на всіх, незалежно від форми власності чи підпорядкування підприємства. Основним положенням є те, що робоче місце та посада зберігаються за мобілізованим працівником до дня його фактичного звільнення з військової служби. Це означає, що звільнення мобілізованого працівника з ініціативи роботодавця у період його служби є неприпустимим, за винятком окремих, чітко визначених законом випадків, не пов’язаних безпосередньо зі службою. Одним з найпоширеніших запитань є: чи може роботодавець звільнити такого співробітника за власною ініціативою? Відповідь однозначна – ні. Законом заборонено розірвання трудового договору з мобілізованим працівником, поки він перебуває на військовій службі. Ця гарантія є однією з ключових у системі соціального захисту військовослужбовців. Вона покликана забезпечити фінансову стабільність сім’ям захисників та захисниць України, а також гарантувати їхнє повернення на попереднє місце роботи після завершення служби. Проте важливо розуміти, що звільнення мобілізованого працівника може відбутися, але виключно за певних умов, які не є ініціативою роботодавця у зв’язку з мобілізацією. Наприклад, трудовий договір може бути розірваний за згодою сторін, за бажанням працівника (якщо він сам виявив таке бажання), або у разі закінчення строку дії строкового трудового договору, якщо такий був укладений до мобілізації. Також, у виняткових ситуаціях, передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України, можливе звільнення за ініціативою роботодавця, але це стосується лише випадків, не пов’язаних із військовою службою працівника (наприклад, ліквідація підприємства, повна невідповідність займаній посаді за станом здоров’я до призову тощо). Однак, навіть у цих випадках, повинні бути дотримані всі законодавчі процедури, і мобілізація не може бути причиною для такого звільнення. Отже, головний принцип полягає у максимальному захисті трудових прав військовослужбовців. Роботодавці повинні вести відповідний облік мобілізованих співробітників, зберігати за ними робочі місця та, у разі потреби, продовжувати виплату середнього заробітку, якщо це передбачено законом або колективним договором. Порушення цих норм тягне за собою юридичну відповідальність для роботодавця, включаючи адміністративні та навіть кримінальні санкції в деяких випадках. Тому, і працівникам, і роботодавцям вкрай важливо бути обізнаними щодо всіх аспектів законодавства про працю, що стосуються мобілізації. Це допоможе уникнути непорозумінь та захистити права кожного. Детальніше про ці аспекти можна дізнатися з офіційних роз’яснень профільних міністерств та відомств. Пам’ятайте, що ваше право на працю захищено законом.