Сьогодні минає річниця загибелі Вінніка Антона Ігоровича — вірного сина української землі, який віддав найдорожче заради України. Антон пішов захищати те, що для кожного з нас є домом. І тепер його ім’я — не просто рядок у пам’яті. Це частина історії нашої громади, нашої землі, нашої боротьби за право жити вільними.

У цю річницю загибелі ми згадуємо його життєвий шлях, його мрії та плани, які обірвала війна. Він був сином, другом, побратимом. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях. Ми схиляємо голови перед його мужністю та відданістю Україні. Кожного року в цей день ми збираємося разом, щоб вшанувати пам’ять Антона та всіх, хто віддав життя за Україну. Його ім’я викарбуване в наших серцях, а його подвиг стане прикладом для майбутніх поколінь. Ми не маємо права забути, якою ціною здобувається незалежність. Тому сьогодні ми запалюємо свічки пам’яті та молимося за упокій його душі.

Це той біль, що із часом не зникає. Він просто стає тихішим. Але в серцях тих, хто любив, пам’ять не має строку давності. Ми пам’ятаємо Антона. Пам’ятаємо його життя, його шлях і ціну, яку він заплатив за Україну. Пам’ятаємо, що за кожним словом «захисник» — чиєсь життя, чиїсь мрії, чиїсь батьки, рідні та друзі. Кожен із нас повинен усвідомлювати, якою ціною дається свобода.

Ця річниця загибелі нагадує нам про крихкість миру та важливість єдності. Ми маємо пам’ятати героїв, які віддали своє життя за наше майбутнє. Вони заслуговують на вічну шани та вдячність. Нехай сьогодні над його ім’ям буде не лише скорбота, а й світло — світло вдячності за мужність і любов до своєї землі. Вічна пам’ять і вічна шана Герою. Низько схиляємо голови перед подвигом Вінніка Антона Ігоровича.

Пам’ятаємо. Шануємо. Не забудемо.