У Вільногірській громаді відбулася важлива подія — церемонія підняття Прапора Надії. Цей символ пам’яті, підтримки та солідарності з українськими військовополоненими й зниклими безвісти під час російсько-української війни об’єднав родини, представників установ, підприємств і громадських організацій. Прапор Надії — це не лише стяг, а нагадування про тих, хто перебуває в полоні або чия доля досі невідома.

Ми не знаємо точно, скількох наших співвітчизників торкнулася ця трагедія. Серця рідних розриває біль невідомості, переживань і очікування на повернення найдорожчої людини. Поряд із цим болем живе надія на добру звістку, на той найщасливіший момент, коли можна буде обійняти рідну душу. Саме тому підняття Прапора Надії стало для громади символом єдності та незламності.

Разом із родинами зниклих безвісти та полонених у заході взяли участь представники установ, підприємств, громадських організацій. Настоятель храму Святої Трійці протоієрей Володимир провів молебень за повернення захисників і захисниць, усіх зниклих безвісти та полонених. Спільна молитва — це про свідомість, любов, надію й турботу, про силу духу та віру у добро, справедливість і Божий захист. Усі разом схилили голови у хвилині мовчання за полеглими Героями. Низький уклін їм і вічна пам’ять.

Звертаючись до учасників, міський голова Володимир Василенко наголосив, що війна за ці роки повністю змінила життя кожного українця, кожної родини. Ворог приніс на нашу землю багато горя, забрав безліч людських життів. У громаді — понад 100 полеглих Героїв. Це страшна реальність, яку неможливо виправити й яку ми ніколи не забудемо. Це відкриті рани, які не загоюються з часом.

Морально й психологічно надзвичайно важко тим, хто втратив зв’язок із рідними, хто щодня чекає на звістку та не може самотужки вплинути на звільнення синів, чоловіків, батьків із російського полону. Доля багатьох земляків досі залишається невідомою. Саме тому на місцевому, державному та міжнародному рівнях ми повинні говорити про них, використовувати всі можливості для пошуку, встановлення правди, захисту їхніх прав і боротьби за їхнє життя та повернення додому. Сьогодні і завжди ми разом із вами, дорогі родини наших полонених та безвісти зниклих. Нехай надія та віра ніколи не залишають вас, допомагають вистояти й не піддатися розпачу. Від усього серця бажаю кожному якнайшвидше отримати найочікуванішу звістку, дочекатися рідних, обійняти їх тут, удома, на рідній землі. Перемоги всім нам і миру!

Від родин військовополонених та зниклих безвісти слово взяла Ксенія Коваль. Вона сказала: «Ми сподіваємося і віримо, ми боремося і тримаємося. Розуміємо, наскільки важко зараз багатьом нашим хлопцям вистояти, адже вони щомиті проявляють надзвичайну стійкість, проходять важкі випробування. І наш святий обов’язок — бути їхнім голосом тут, на волі. Нехай наша підтримка, молитви, свідома боротьба за їхнє повернення стануть для них світлом у найтемніші часи. Пам’ятаємо, чекаємо і робимо все можливе, щоб кожен захисник якнайшвидше повернувся додому, до своїх рідних». Сьогодні ми схиляємо голови перед мужністю наших воїнів і перед витримкою родин. Нехай Прапор Надії, що об’єднує нас, стане символом того, що ми не здамося, доки останній захисник не повернеться на рідну землю. Ми чекаємо на них, ми віримо, ми боремося.

На заході звучали імена земляків, на яких так чекають рідні. Ми пам’ятаємо кожного, ми віримо в їхнє повернення. Під дзвони надії один із наших захисників-військовослужбовців підняв біло-чорний Прапор Надії. Відтепер він височітиме поряд із Державним Прапором України та прапором Вільногірська.

Довідково про проєкт «Прапор Надії». Проєкт у 2024 році започаткував захисник «Азовсталі» Сергій (Волина) Волинський. Це символ, який вшановує пам’ять українських військовополонених та зниклих безвісти. Командир 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Белінського та оборонець Маріуполя Сергій Волинський 23 серпня 2024 року, у День Державного Прапора України, подав петицію до Президента України з проханням підтримати ініціативу зі створення нового символу — Прапора Надії. «Проєкт “Прапор Надії” — це не разова акція, а довготривала ініціатива, що створить постійне інформаційне нагадування про полонених як усередині країни, так і на міжнародному рівні. Ми маємо мобілізувати всі сили для звільнення наших героїв і нагадувати світові, що Україна бореться за кожного свого громадянина», — пояснив ветеран. Прапор Надії складається з двох горизонтальних смуг: верхньої — білої, та нижньої — чорної. Біла смуга символізує надію на звільнення, свободу та повернення додому. Чорна — страждання та біль, які довелося пережити в полоні. Петиція зібрала 25 тисяч підписів за чотири дні. 8 травня 2025 року в Запоріжжі біля хабу «Ветеран ПРО» урочисто підняли перший Прапор Надії. Згодом ініціативу підтримали в різних містах України — Львові, Черкасах, Вінниці, Миколаєві та інших, де стяг почали підіймати поруч із державним прапором. Прапор має залишатися на своєму місці, доки не повернеться останній полонений.

Прапор Надії залишається символом боротьби за кожного українського захисника. Громада Вільногірська підтримує родини полонених і зниклих безвісти, нагадуючи: ми пам’ятаємо, ми чекаємо, ми боремося.