На Хустщині вшанували пам’ять 70 героїв, встановивши меморіальні стели. Мар’янка з ніжністю погладжує портрет свого батька, Віталія Дем’янчука, який відважно захищав Україну у складі артилерійської розвідки військової частини А 4955. Зі слів дівчинки, її тато завжди вчив бути доброю людиною, любити свою країну та близьких. На світлині Михайло Грушман завжди усміхнений. Хрещена мати запалює лампадку поруч з його фото, зізнаючись, що боєць був їй, як рідний син. Важко було відпускати його на війну. Пані Василина знову оплакує свого сина, якого виховала справжнім чоловіком, що він і довів на фронті. Артур Кобилкін виконував бойові завдання на Курщині у складі 4-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 2-ої десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А 0281. 70 облич, 70 історій, 70 героїв – назавжди увіковічені на меморіальних стелах. Меморіал – це вияв вдячності військовослужбовцям та жителям Хустської територіальної громади. Василь Губаль зазначає, що стели були розроблені спільно з родинами полеглих бійців. Цього року Алею Слави доповнили ще 28 імен. Кожне ім’я – мовчазний свідок ціни свободи. Меморіальні стели освятили окропленням води. Священнослужителі різних конфесій молилися за спокій душ захисників на небесах і за захист бійців, які продовжують боронити Україну від ворога. Їхні душі тепер майорять прапорами на центральній площі міста над Тисою. Алея слави – це місце пам’яті Героїв, вдячності та глибокої шани. Обличчя захисників і захисниць, які віддали найдорожче – життя – у боротьбі за незалежність, є уособленням нашої свободи та віри в обов’язковий мир. Завдяки цим справжнім українським титанам ми живемо.

Мар’янка погладжує портрет свого батька. Віталій Дем’янчук захищав Україну у складі артилерійської розвідки військової частини А 4955. Дівчинка розповідає, що тато завжди навчав бути хорошою людиною, любити країну та тих, хто поруч. Завжди усміхнений, проте лише на світлині Михайло Грушман. Поруч з його світлиною лампадку запалює хрещена мати. Зізнається, боєць був їй наче рідним сином. На війну відпускала важко. А от пані Василина сьогодні вкотре оплакує сина. Каже, виховувала його справжнім чоловіком і він це довів на фронті. Артур Кобилкін виконував бойові завдання на Курщині у складі 4-гО десантно-штурмового відділення 2-гО десантно-штурмового взводу 2-ої десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А 0281. 70 облич. 70 історій. 70 героїв – назавжди увіковічнені у меморіальних стелах. Меморіал – це акт вдячності військовослужбовцям, жителям Хустської територіальної громади. Як розповідає Василь Губаль, стелли розробляли разом з родинами загиблих бійців. Алею Слави цьогоріч доповнили ще 28 імен. Кожна з них – мовчазний свідок ціни свободи. Меморіальні стелли освятили окроплопленням води. Священнослужителі різних конфесій помолилися, аби душі захисників знайшли спокій на небесах, та обороняли тих бійців, що сьогодні продовжують боронити Україну від ворога. Їхні душі тепер майорять прапорами на головній площі міста над Тисою. Алея слави – це місце Героїв, вдячності та глибокої шани. Обличчя захисників та захисниць, що віддали у боротьбі за незалежність найдорожче – власне життя є уособленням нашої свободи та віри, що мир обов’язково настане. Завдяки їм – справжнім українським титанам.

[fb_vid id=