🖤🕯️ДВА РОКИ БЕЗ ІВАНА… ДВА РОКИ БОЛЮ, ПАМ’ЯТІ Й ЛЮБОВІ
💔8 вересня 2024 року Україна втратила мужнього Захисника, а родина Розгонюків — коханого чоловіка, турботливого батька, сина, брата, друга…
Цього дня обірвалося життя ІВАНА ОЛЕКСАНДРОВИЧА РОЗГОНЮКА.🥀🇺🇦
Сьогодні минає друга річниця його загибелі. Два роки, відколи ІВАНА немає поруч. Два роки, у яких календар перегортає дні, а біль не вимірюється часом. Бо є люди, чия відсутність назавжди залишається відчутною — у рідному домі, у спогадах, у поглядах найдорожчих людей.
Він жив — по-справжньому, щиро, з любов’ю до людей і до всього, що робив.
А найбільшим його багатством була родина.
У житті ІВАНА з’явилась Надія — жінка, яку він покохав і яка стала його дружиною. Для її доньки він став рідною людиною, турботливим батьком. Вони мріяли про свій дім, про спільне майбутнє, про просте людське щастя. У березні 2022 року, вже після початку повномасштабної війни, вони стали чоловіком і дружиною.
Їхнє щастя було вистражданим. І таким коротким…
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Іван не шукав причин залишитися осторонь. Він свідомо став на захист України. Спочатку служив у Хмельницькому, згодом — у Славуті.
А потім загинув його найкращий друг Ярослав.
Вони були друзями з дитинства. Нерозлучними. Та війна забрала Ярослава 8 червня 2024 року.
Після смерті друга ІВАН уже не хотів залишатися там, де було безпечніше. Він прагнув бути поруч із тими, хто тримає передову. Так він прийняв рішення приєднатися до легендарного підрозділу «Азов».
Військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення «Азов», старший кулеметник ІВАН РОЗГОНЮК виконував бойові завдання на Донеччині.
8 вересня 2024 року біля Торецька його група утримувала вогневу позицію та не допускала просування ворожої техніки й живої сили.
Після масованого обстрілу артилерією, мінометами, танками та ударними дронами позицію було знищено.
ІВАН загинув на місці.
Йому було лише 27 років.
Він мав ще жити. Любити. Обіймати дружину. Ростити доньку. Будувати дім. Займатися улюбленою справою. Вирощувати дерева. Збирати врожай зі своєї яблуневої алеї. Мріяти про власний будівельний бізнес. Просто бути поруч із рідними…
Але війна забрала його майбутнє.
І, мабуть, немає слів, здатних пояснити, що відчуває дружина, коли більше не почує голосу коханого чоловіка. Що відчуває дитина, яка чекала тата. Що відчувають батьки, для яких їхній син назавжди залишився двадцятисемирічним.
Тепер залишається тільки говорити з ним подумки. Приходити до місця його спочинку. Переглядати світлини. Згадувати його усмішку. Берегти його речі. Розповідати дитині про нього. І плакати тоді, коли ніхто не бачить.
Бо час не лікує втрату тих, кого любиш. Він лише вчить жити з нею.
Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом ІВАНА РОЗГОНЮКА.
Перед людиною, яка мала мрії, але обрала захист своєї країни. Перед чоловіком, який любив свою родину. Перед другом, який не залишив побратима. Перед воїном, який до останнього тримав свою позицію. І твоє ім’я назавжди буде серед тих імен, які Україна промовляє зі сльозами та гордістю.
🕯️Вічна слава та шана Воїну – Захиснику РОЗГОНЮКУ ІВАНУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ!🇺🇦