Ранок у Білопілля зустрічає нас звуком сирени. У нас вона звучить не як попередження, а як фоновий шум життя. В одному з куточків міста бачимо свіжі сліди “прильоту” : розкидане скло, плями на асфальті, на стінах і люди, які після вибуху прибирають наслідки. Вони тримаються. Вони вбивають у собі цей біль і переплавляють на незламність.

Це і є “дихання” міста. Воно важке, хрипке, переривчате, але воно є.

Мирних вихідних!

Білопільська міська #фотоБілопілля