💔😢24 травня 2026 року минає перший рік з того трагічного дня, коли Новодунаєвецька громада втратила двох своїх вірних синів — мужніх Захисників, воїнів світла, честі та незламної відданості рідній землі – ДИТКО МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА та КШЕМІНСЬКОГО ПЕТРА ГРИГОРОВИЧА.🇺🇦🕯️
Та час не здатен зменшити біль втрати, адже Герої, які віддали життя за Україну, назавжди залишаються у пам’яті.
Сьогодні ми низько схиляємо голови перед подвигом двох відважних воїнів, учасників АТО, які у найважчі для держави часи без вагань стали на захист України. Вони знали ціну миру, бачили страшне обличчя війни, але попри втому, біль і небезпеку до останнього залишалися вірними військовій присязі, побратимам та українському народові.
🥀🕯️Герой МИХАЙЛО ДИТКО загинув смертю хоробрих під час виконання бойового завдання. Його серце перестало битися на передовій, там, де вирішувалася доля України, де українські воїни щоденно виборюють право нашого народу жити на своїй землі під синьо-жовтим прапором. Ворог у нього забрав найдорожче — його життя, коли МИХАЙЛО виборював мирне небо, майбутнє дітей, свободу та незалежність нашої держави. Його подвиг — це символ незламності українського Воїна, приклад справжнього героїзму та любові до Батьківщини. Народився МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ 19 березня 1996 року в селі Тернова. Тут і пройшли його щасливі роки дитинства в батьківській любові, поряд із щирими і вірними друзями, в родині де панували лише любов, підтримка, мир та спокій. Ще зовсім молодим вступив до прикордонної служби, де зарекомендував себе вірним та надійним товаришем, справжнім побратимом, якого поважали та прислухались до його порад. І коли на Україною нависла страшна біда, повномасштабне вторгнення росії на територію України, МИХАЙЛА було мобілізовано до лав ЗСУ. Він чесно та віддано служив Батьківщині стоячи на захисті української землі та українського народу. Та 24 травня 2025 року, його кохана дружина, малесенький синочок та батьки почули найстрашніші слова у світі – МИХАЙЛО ЗАГИНУВ… В той день для рідних здавалось, що земля пішла з під ніг… синє небо вмить стало чорним… а сонце перестало світити взагалі… лише невимовний крик з середини душі та гіркі сльози… здавалось світ запинився… і лише одне питання ЧОМУ??? На жаль, війна жорстока і забирає найкращих… МИХАЙЛУ назавжди тепер 29…
🥀🕯️Інший Захисник, КШЕМІНСЬКИЙ ПЕТРО, мужньо пройшов крізь важкі випробування війни в зоні АТО та віддано служив Україні під час вторгнення росії на територію України у 2022 році. Але його життя обірвалося у лікарні, де він до останнього подиху продовжував свою боротьбу, боровся із наслідками отриманих травм проходивши лікування. Війна виявилася безжальною навіть далеко від поля бою. Народився ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ в селі Маліївці 12 липня 1991 року. Ріс добрим, щирим, чуйним хлопцем, який мав багато друзів. Життя в селі, в багатодітній сім’ї, привчило ПЕТРА до роботи по господарству. Він завжди був опорою та підтримкою для матері та батька, які докладали максимум зусиль, щоб дати гідне життя своїм дітям, оскільки окрім ПЕТРА у них було ще троє дітей. Працював на різних роботах. Але коли розпочалась війна, ПЕТРО знов став на захист своєї країни. Брав участь у бойових діях в населеному пункті Вугледар. Отримавши направлення на Курський напрямок, він мужньо виконував свій військовий обов’язок. Але після отриманих важких поранень під час бойових завдань, був змушений проходити лікування. 24 травня 2025 року серце Воїна ПЕТРА ГРИГОРОВИЧА зупинилось назавжди. Він помер у лікарні… ПЕТРУ назавжди тепер 33…
Це ще одне нагадування про те, що війна не завершується для воїнів після повернення додому — її слід назавжди залишається у серці, душі й тілі тих, хто став щитом для України.
Обоє Захисників були справжніми патріотами — мужніми, сильними духом, відважними воїнами, на яких рівнялися побратими та якими пишалася громада. Вони любили Україну не словами, а своїми вчинками. Їхнє життя стало прикладом честі, стійкості та самопожертви заради рідної держави.
Сьогодні, у перші роковини їхньої загибелі, ми молимося за упокій душ наших Героїв та дякуємо їм за кожен світанок, який маємо завдяки їхній мужності. Їхні імена навіки закарбовані у серцях вдячних людей, у пам’яті Новодунаєвецької громади та в історії боротьби українського народу за свою свободу.
Вони відійшли у вічність, але не зникли безслідно.
Допоки житиме Україна — житиме пам’ять про її Героїв.
Допоки майорить український прапор — житиме їхній подвиг.
Допоки б’ються серця вдячних українців — вони будуть поруч із нами.
🕯️Вічна слава та шана Воїнам – Захисникам ДИТКО МИХАЙЛУ та КШЕМІНСЬКОМУ ПЕТРУ!🇺🇦